НЕ МІЛІЄ БОЙКОВА КРИНИЦЯ

      Коментарі Вимкнено до НЕ МІЛІЄ БОЙКОВА КРИНИЦЯ

Помічник лісничого Пехівського лісництва Звенигородського лісгоспу Микола Бойко сьогодні відзначає 60-річний ювілей

Ні  на гучну славу, ні на почесті він не претендує, хоча, без сумніву, має  на це повне право. Адже Микола Мефодійович Бойко (це саме про нього йтиме сьогодні мова), без сумніву, людина – легенда нашого краю. І це не перебільшення, бо без нього не обходиться  жодне свято у рідному селі Ризиному, у місцевій школі та лісгоспі, де працює помічником лісничого Пехівського лісництва Звенигородського лісгоспу майже дев’ятнадцять років. Тож хоч свій ювілей і святкує у родинному колі, але ще привітали його урочисто усім дружним колективом Звенигородського лісового господарства, бажаючи усіляких гараздів й невичерпної енергії, якою наділив Господь невтомного працелюба на многії-многії літа. Не обійшлося й без нагороджень. За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та вагомий особистий внесок у розвиток лісового господарства Миколу Мефодійовича нагороджено нагрудним знаком «Почесний лісівник України». Таку відзнаку Товариства лісівників України вручив директор ДП «Звенигородське лісове господарство» Анатолій Проценко.

– Важко сказати, які проблеми залишаються поза увагою Миколи Мефодійовича. Наш сумлінний, невгамовний, з невичерпною життєвою силою й енергією трудівник завжди в строю, завжди повен сучасних, корисних ідей, які підприємство втілює в життя. А відтак приносить йому славу, й чують про Пехівське лісництво далеко за межами району й області, – підкреслив керівник лісгоспу, вітаючи ювіляра.

Того дня не обійшлося й без спогадів про пройдене, досягнуте. А згадати було що… Розповів співрозмовник, як у дитинстві мріяв стати археологом, хоча вищу освіту, так склалося, здобув у сільськогосподарському інституті. Після вишу завідував дільницею у Попівці. Потім покликали перспективного молодого працівника на малу батьківщину, у  рідне село Ризине. Там, у колгоспі ім. Гришка, працював агрономом з кормовиробництва, а через декілька років став головним агрономом. В той час  господарство з-поміж інших у районі, як повідав не без гордощів фахівець Микола Бойко, займало лише передові місця. Тож висококваліфікованому фахівцеві ввірили очолити колгосп, якому присвятив десять років життя. Два роки потому аграрій керував і потуж­ним ВАТ «Звенигородське» у райцентрі. А коли покликали працювати у лісництво, не відмовився, бо знову дороги вели до рідного дому, а ще природу, особливо ліс, любив змалечку. До цієї любові додався неабиякий азарт навчатися нової справи й творити красу на землі. Це привело чоловіка знову до студентської лави – здобув ще й лісівничу освіту. З 2000 року помічник лісничого Пехівського лісництва Микола Бойко, у співпраці з лісівниками, за підтримки керівництва лісо­вого господарства, незмінний профі у тому, як наростити зелені багатства свого краю, як повернути населення обличчям до лісу, аби люди ба­чили в ньому не лише користь, як заохочувати молоде покоління с­творювати ді­брови, сади й квітники та як виховувати справжніх патріотів своєї країни через любов до природи.

А ще ні для кого не секрет, що Микола Бойко – багатогранна особистість, ерудований і начитаний, цілеспрямований і впертий до науки, життєвий шлях якого наскрізь пронизаний громадською діяльністю. Односельці не раз довіряли йому не лише цінні матеріали  й книги, а й неодноразово – свої проблеми та право відстоювати інтереси громади на рівні району, як представнику сільської громади у самоврядуванні Звенигородщини. І він гордиться тим, що йому довіряють люди. Він має одну з найкращих приватних бібліо­тек, володіє науковими знаннями й такими фактами, про які відомо лише йому одному. Тож недарма до Бойка звертаються не лише учні місцевої школи, а й студенти вишів. А земляки називають його не інакше, як дослідником минувшини, краєзнавцем, літописцем і навіть, даруйте, «живою енциклопедією». Микола Бойко охоче сприяє збереженню та відтворенню пам’яток  історії. Саме завдяки пошуковцю, який тривалий час  очолював місцевий колгосп, і було зібрано матеріали історії Ризиного та створено історико-етнографічний музей «Різана криниця». У скарбничку  його заслуг віднесемо й те, що завдяки його старанням вийшла у світ безцінна книга нашого земляка Агатангела Кримського «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектичного». Це він став ініціатором у створенні районної краєзнавчої організації і згодом очолив її. Й це він разом із дружиною, завучем Ризинської школи Валентиною Василівною, організували учнівське лісництво, добилися, щоб школа обрала лісовий профіль профорієнтаційного навчання. Ініціативу схвалили дирек­тор лісгоспу Анатолій Проценко, начальство обласного управління лісового і мисливського госпо­дарства, науковці з Умані, котрі допомогли розробити програму “Основи лісового господарства” для старшокласників профільних класів загально­освітніх навчальних закладів. А наприкінці минулого року її було затверджено на­казом Міністерства освіти і науки України. І нині учні шкіл, що мають учнів­ські лісництва на базі державних лісових господарств, успішно навчаються  за цією, першою в країні, профільною програмою.

Його шанують односельці й за те, що дослідив дружбу уроджен­ця Ризиного Андрія Обеременка, котрий прослужив солдатом близько 20-ти років у Мангиш­лацькій пустелі, з Тарасом Шев­ченком. Серед багатьох добрих справ помічника лісничого місцевого Пехівського лісництва – й посаджений його, а також дитячими руками, спільно з лісівниками біля школи пагінець верби, вирощений з гілочки того самого дерева, яке ростив Тарас Шевченко під час свого заслання в Казахстані. Для Ризиного це історична подія, бо саджав ту вербу Великий поет разом зі своїм другом – вже згаданим Андрієм Обеременком, уродженцем цього села. Росте біля школи також закладена пам’ятна алея до 200-річчя Т.Г.Шевченка з саджанців унікального дерева – медвежого горіха. Й справжній дубовий ліс, який посадили учні шкільного лісництва під керівництвом фахівця Бойка та лісівників Пехівського лісництва. Чимало зроблено, за його ініціативи та за підтримки керівництва лісгоспу, в озелененні району, у запровадженні новітніх технологій і розробці нових проектів у лісорозведенні тощо…

– Він у нас великий ентузіаст і фахівець, агроном і вчитель. Вдосвіта — вже на роботі, вертається додому — теж коли всі порозходяться. І будь-яка справа, організована Миколою Мефодійовичем, доведена до пуття, втілена в життя й успішна. Словом, таких, як він – Людей з великої літери – тепер дуже мало. Ну, а якщо треба, наприклад, збудувати криницю на розсаднику, – організує людей і викопають її,  а потім ту криницю в колективі назвуть Бойковою, – кажуть його колеги.

Віриться, що відданому, захопленому своєю справою, чудовому лісівнику Миколі Бойку ще вдасться сотворити безліч добрих, корисних справ для людей. І на довгі роки…

Алла Коновал, газета “Шевченків край”

Черкаське обласне управління
лісового та мисливського господарства