ЛІСОВИЙ ДОБРОДІЙ ТА ВПРАВНИЙ ГОСПОДАР

      Коментарі Вимкнено до ЛІСОВИЙ ДОБРОДІЙ ТА ВПРАВНИЙ ГОСПОДАР

Проект “Ліс і люди”

Серед шуму та галасу сучасного світу ліси є острівцем тиші та спокою. Вони величаві і неповторні, створені натрудженими людськими руками. Плекають і доглядають ті зелені острівці працьовиті та щирі люди. Небайдужі і невипадкові, ті, які безмежно закохані в природу. Саме такі люди працюють у лісовій галузі.

Добрий, бо Добродій, працьовитий, бо з працьовитої родини. Так коротко характеризують друзі та колеги Олександра Анатолійовича Добродія, головного інженера ДП «Золотоніське лісове господарство».

Родом із м. Золотоноші Черкаської області – мальовничого куточку, де тендітні берези надихають, а величаві сосни навчають мудрості. Батьки з досвітку і до темної ночі працювали і своїм прикладом прищеплювали Олександру любов до природи, до праці, до людей. «Та й зараз, маючи поважний вік, батьки продовжують поратися по господарству. Батькові вже 79 років, а ще 2 роки назад він працював машиністом екскаватора, мама багато років пропрацювала на Золотоніському заводі металовиробів», – з гордістю говорить він про найрідніших людей у своєму житті.

Є правнуком лісника, малим часто із захопленням слухав розповіді про прадіда Федора Івановича, про те, як той плекав, ростив та доглядав ліс, про лісових мешканців та їх закони. Звичайно, ці захоплюючі розповіді не могли залишити малого Олександра байдужим, закарбовували в його серці бажання й собі поринути у чарівний та незвіданий світ природи. Хоча тоді, ще безтурботним хлопчиськом, він і не знав, що все своє життя присвятить роботі у лісовій галузі.

А чи могла доля розпорядитися інакше? Будинок, в якому провів своє дитинство Олександр, стояв на околиці Золотоноші. За декілька кілометрів від нього починався величавий і мовчазний ліс. Від батьківського будинку вели дві  стежини: одна – до річки, інша – до лісу…І тоді, плескаючись малим у воді, погляд завжди натикався на той ліс, який ніби манив у своє лісове царство.

З шкільних років привчався до лісових робіт. Школа, в якій навчався, була підшефною Золотоніського лісгоспу. Дітлахи, серед яких незмінно був і Олександр, гамірно та весело долучалися до садіння та прополки лісових насаджень. А потім захоплено розповідали рідним, що це вони садять та доглядають справжній ліс. А ще до цього часу пам’ятає Галину Дем’янівну Середу, яка на той час очолювала відділ кадрів лісгоспу. Ця невтомна жінка розповідала учням життєві історії лісівників – людей, які ростять і бережуть ліс, наголошувала, що саме їх робота залишається навіки, спонукала школярів зробити правильний вибір у житті та навчитися лісівничій професії. Слова Галини Дем’янівни про користь та значимість праці лісівників також відіграли свою значиму роль при виборі майбутнього навчального закладу.

Непомітно промайнуло дитинство та шкільні роки. Розумний хлопець, який зі срібною медаллю закінчив середню школу, маючи в атестаті єдину четвірку, активно брав участь у різноманітних олімпіадах, пов’язаних, як не дивно, з фізикою і математикою. Але життя своє присвятив … біології. Постійно щось вирощував. Любить цю справу і донині. Ще у підлітковому віці почав прищеплювати дерева. Батько разом із сусідом-садоводом передали допитливому Олександру свої знання та вміння. А почалося все зі старої абрикоси, яка росла на вулиці. Дерево своїм розлогим віттям дарувало тінь в спекотній літній день, але найбільше любили її за смачні, великі та запашні плоди. Як грім серед ясного неба, пролунала звістка, що абрикос потрібно зрізати, бо ж вулицею тягнули газопровід. Щоб зберегти цей сорт, юнак виростив сіянець, до якого згодом прищепив бруньку зі старої абрикоси. Пройшло більше 30 років, але до цих пір у батьківського дворі ростуть два власноруч прищеплені дерева: абрикоса, плоди якої нагадують смак дитинства, та груша, що плодоносить двома різними сортами.

Свої перші самостійні кроки у дорослому житті, після закінчення у 1993 році Української сільськогосподарської академії, Олександр Анатолійович розпочав з рідного Золотоніського лісгоспу. Спочатку було нелегко. Робота диспетчера заставила швидко зрозуміти логістику лісового господарства. Нові практичні знання стали неоціненим досвідом у подальшій роботі. А далі виникло бажання навчитися та ще глибше зануритися у лісову галузь. Студентська парта навчила теорії, практичні знання здобував безпосередньо на природі. Помічник лісничого, лісник… з кожною новою посадою у новому лісгоспі життя вчило мудрості, додавало досвіду, знайомило з цікавими і працьовитими людьми.

–  Немає однакових підприємств з однаковим веденням господарських робіт, – підсумовує Олександр Анатолійович Добродій свою роботу в Уманському, Чигиринському та Черкаському лісгоспах.

Саме в ті часи познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Випадково чи ні, але доля зіштовхнула його з красунею Світланою. Працював у Чигиринському лісгоспі, приїхав  на гостини до батьків у Золотоношу і незчувся, як закохався у дівчину, яка також гостювала у Золотоноші, хоча на той час жила і працювала у Жашківському районі. Тоді й відчув себе по-справжньому щасливим, коли зрозумів, що нарешті знайшов свій найдорожчий скарб… А далі 6 довгих місяців розлуки та коротких зустрічей. Він повернувся до роботи у Чигиринський лісгосп, вона – до Жашківського району. Бажаними та такими важливими були ті телефонні дзвінки один до одного, коли вкрай тяжко було додзвонитися. Півроку було достатньо, щоб зрозуміти, що це є доля… І вже більше 20 років разом, у радості і смутку, долаючи життєві випробування, родина тільки міцнішає. Він завжди підставляє своє чоловіче плече, вона ж підтримує та розраджує, а ще частує його різними смаколиками.

– Світлана Юріївна – чудовий кулінар, – хвалиться  кулінарними талантами дружини Олександр Анатолійович. Дуже полюбляю її борщ, наваристий, з особливим смаком, по-особливому рецепту. Такий смачний готує тільки моя дружина.

– Борщ особливий, тому що приготовлений з любов’ю, –  на слова чоловіка щиро відповідає Світлана Юріївна.

У родині Добродіїв є своя сімейна традиція. За святково вбраним столом всі великі свята зустрічати у родинному колі і обов’язково, щоб за столом лунала красива українська пісня.

Гарний господар, який пишається своєю садибою, Олександр Анатолійович ще 10 років тому, одним з перших у Коробівці Золотоніського району, захопився виноградарством. Виростив 15 різних кущів винограду. Дозрілі важкі виноградні грона різних кольорів та різні за смаком милують око та задовольняють смаки всієї родини. Вже плодоносять власноруч посаджені 33 плодові дерева, а кущів смородини, малини, аґрусу і не злічити.

Серед того розмаїття можна побачити і екзотичні диво-рослини. Наприклад, актинідія – їстівна рослина, яка схожа на маленькі ківі, ірга круглолиста, айва звичайна. Щоб виростити та скуштувати ці заморські плоди, прийшлось перечитати багато різної літератури та добряче попрацювати. Старання не були марними: все ж таки дочекався тих незвичайних, дивовижних плодів. Тепер прикладає зусиль та чекає на врожай хурми і мигдалю.

У вільний час полюбляє рибалити… Майже так, як у дитинстві, ведуть дві дороги: одна – до лісу, інша – до води. Вважає себе досвідченим, тому любить похвалитися своїми досягненнями у цьому ремеслі. Хвалиться, що запливали у його тенета 5-ти кілограмовий короп та 3 кілограмова щука. І як кожний справжній рибалка не раз сам потрапляв у кумедні історії. Одного разу з кумом на човні спокійно проводили собі час рибалячи, того дня ще й риба вправно ловилась. Задоволені і щасливі, з гарним уловом, перепливаючи з одного берега до іншого не помітили, як відірвався від човна повний «садок» риби. Ось так цілий день рибалили-рибалили, а наприкінці дня весь улов «втік» від таких професіоналів. Додому повернулися ні з чим, хоча… не лише у рибі для рибалки щастя.

Отак із посмішкою і крокує по життю Олександр Анатолійович Добродій. 25 років роботи у лісовій галузі, з них 14 – незмінно працює головним інженером у Золотоніському лісгоспі. Відповідальний і самовідданий, працьовитий і доброзичливий, розуміє, що добробут людей, які працюють поряд, залежить від стабільної роботи підприємства. Саме його знання і досвід допомагають раціонально і правильно використовувати лісові багатства. А ще примножувати їх і берегти…

Черкаське обласне управління
лісового та мисливського господарства