ШПОЛЯНСЬКЕ ЛІСНИЦТВО: ДЕ ДУБИ МОВЧАТЬ ВЕЛИЧАВО

      Коментарі Вимкнено до ШПОЛЯНСЬКЕ ЛІСНИЦТВО: ДЕ ДУБИ МОВЧАТЬ ВЕЛИЧАВО

Про що розповіла давня карта

Карту знайшли кілька років тому в архіві на горищі лісництва. Датована вона 1928-м роком і має назву «План лісонасаджень Шполянської лісової дачі Златопіського лісництва Шевченківської округи».

У користуванні Шполянського лісництва, виробничого підрозділу ДП «Звенигородське лісове господарство», 6,3 тис. га лісу, розташованого на території 15 сільських рад однойменного району. Контурів більше півсотні, площею від 5 га до 1,3 тис. га. Така розкиданість спричиняє певні труднощі в організації доглядів, охорони насаджень. Як висловився Олександр Миколайович, «родзинкою лісництва є діброви»: майже три чверті лісового фонду – під дубом звичайним. По 12% займають ясен та акація, решту – граб, клен, липа, береза. Мали ще дещицю ялини (15 га), але внаслідок різкого зниження ґрунтових вод, «біологічної пожежі» хвойні всохли.

Багаті чорноземні ґрунти сприяють доброму росту й розвитку листяних порід. Жолуді дуба звичайного п’ять років тому сіяли, але через неабиякі апетити диких свиней довелося відмовитися від цього способу. Сіянці вирощують у власному розсаднику, насіння заготовляють із плюсових дерев, лісонасіннєвих ділянок. Поточний рік особливо врожайний на жолуді, тому заклали на зберігання з великим запасом. Для підготовки ґрунту, садіння, догляду за культурами мають вдосталь необхідної техніки. Садять в оптимальні терміни однорічними сіянцями, на рубках догляду в молодняках, зазвичай, працюють дві бригади робітників. Уже давно переконалися, що за дубом, аби він виріс, треба ходити як за малою дитиною. Щороку лісництво відтворює понад 30 га лісу.

Повернемося до знайденої карти, до світлих і темних відтінків на ній.

– Дані 90-річної давності підтверджують думку, що під час громадянської війни тутешні діброви були суцільно вирубані, а після закінчення воєнних дій уже створювалися нові, – говорить Олександр Хорват. – Тепер вони досягли поважного віку, маємо близько 1 тис. га стиглих лісів, їх треба вибрати і ділянки засадити. І тут виникають непорозуміння з громадськістю, надто з окремими радикальними представниками її. Проводимо зустрічі, пояснюємо, що лісівники діють прозоро, можуть відзвітувати за кожне зрубане дерево. Особливо підкреслюємо, що рубки здійснюються не за чиїмись примхами, а визначаються державним проектним лісовпорядним об’єднанням на десять років наперед, до того ж підтверджуються низкою наукових організацій. Влаштовуємо екскурсії до розсадника, до насаджень юних і перестійних, ще і ще раз популярно пояснюємо кожен свій крок. А у відповідь нерідко чуємо: «Бачимо, що ліс відтворюєте, що немає не залісених ділянок, але все одно так не можна, бо ви рубаєте ліс». У таких умовах доводиться працювати. Показуємо на давній карті світлі квадрати, які на сьогоднішній, через 90 років, уже були б суцільно темними, ще і ще раз переконуємо в доцільності рубок… Доходить не до всіх. А не вибирати стиглі дерева, доводити їх до перестиглості – це ще й займатися  марнотратством, бо деревина втрачає свої якості, гнилої ніхто не купить, відповідно не отримаємо коштів на закладання нових дібров, для технічного переозброєння підприємства, сплати податків до державного, місцевого бюджетів. Та й половина нашої лісопродукції – це дрова для опалення. Їх нікуди не вивозимо, вони  залишаються в районі.

– Непокоїть і таке, – продовжував Олександр Миколайович. – Лише половина насаджень лісництва належить до експлуатаційних, інша половина – заповідні, захисні, оздоровчі, рекреаційні. Чомусь про це ніхто не говорить, а говорити треба, бо там і там нагромадилося багато проблем. Наведу такий приклад. На території лісництва є два заповідних лісових урочища – Плоско-Зуєво та Дар’ївське, в яких, згідно із Законом «Про природно-заповідний фонд» не маємо права проводити будь-яких робіт, навіть санітарних рубок. Діє «концепція абсолютної заповідності», яка забороняє втручання в життя цих об’єктів. Хоча державного управління ними, якогось наукового інтересу до заповідних територій, досліджень, в якому стані перебувають, не спостерігається. Тут ростуть високобонітетні лісові насадження, представлені екзотичні породи, є поодинокі дуби віком понад 150 років. Саме вони нас, лісівників, і хвилюють найбільше. Бо Дар’ївський парк, як його називають шполяни, через старі дерева становить велику небезпеку – можуть у будь-яку мить упасти. А поруч – школа-інтернат, райлікарня, автомобільна зупинка, дорога державного значення. Та для всіх заповідних зон закон один – не чіпати в них ані гілочки. Що ми й змушені робити. Так само є багато питань у лісівників до Закону «Про оцінку впливу довкілля». Скажімо, тепер не можемо проводити  більше 1 га суцільної рубки. А якщо «біологічна пожежа» поширилась на кілька гектарів, то нехай «повзе» і далі? Викликає несприйняття реформа галузі, яку намагається провести Уряд, не рахуючись із думкою спеціалістів, науковців, експертів…

Та лісівники працюють, незважаючи на труднощі, проблеми. Діброви, що плекають навколо Шполи, – відмінної якості. Колектив очолюваний з 2007 р. підприємливим, чутливим до всього нового, перспективного в галузі Олександром Хорватом, добивається на всіх ділянках  виробництва гарних показників. Лісничий з теплотою і великою повагою говорить про своїх попередників. Добрим словом згадує Заслуженого лісівника України Павла Письменного, за керівництва котрого наприкінці 60-х рр. звели нову контору. Нещодавно завершили капітальний ремонт її, перетворивши на окрасу районного центру. В лісництві немає плинності кадрів, працівники дорожать своєю професією, роботою. Понад 25 років обіймають посаду майстрів лісу Віктор Шквиря та Юрій Коломієць, не відстають від старших молоді.

Значну увагу тут приділяють вихованню любові до лісу в підростаючого покоління, привчають із дитячих років цінувати, берегти, примножувати природні багатства рідного краю, залучають до участі в акції «Майбутнє лісу у твоїх руках», заохочують до творчості. Багато років плідно співпрацюють із Кримківським НВК «Дошкільний навчальний заклад – ЗОШ І-ІІІ ст.», Шполянською спеціальною загальноосвітньою школою-інтернат І-ІІ ст., іншими навчальними закладами району. Так, у 2016 р. учениця школи-інтернату Юлія Морозова взяла участь у конкурсі малюнків і творів на тему: «Людина та ліс», оголошеному Товариством лісівників України саме серед дітей з особливими потребами. Її твір «Чарівний світ лісу» здобув почесне третє місце. Ще більшого успіху добилася Катерина Гончарук на минулорічному конкурсі – виборола перше місце, написавши творчу роботу «Ліси – зелене багатство країни». Вітали Катю з перемогою директор лісгоспу Анатолій Проценко, головний лісничий Сергій Тлустий, лісничий Олександр Хорват, заступник голови РДА Ольга Шпиця. Вручили їй цінний подарунок – смартфон, а також одяг, дівочі аксесуари.

У Звенигородському лісгоспі не лише ростять ліси, а й гідну зміну лісівничу.

Лісничий Шполянського лісництва Олександр Хорват: «Якщо порівняти площу лісонасаджень згідно з планом Шполянської лісової дачі 1928 року і ту, яку маємо сьогодні, то вона за дев’яносто років не лише не зменшилася, а й суттєво зросла. Змінився вік деревостанів: у лісництві нараховується близько  1 тисячі гектарів стиглих лісів, які треба зрубати і посадити нові».

 Анатолій Проценко, директор Звенигородського лісгоспу:

– Діяльність одного з підрозділів ДП «Звенигородське лісове господарство»  – Шполянського лісництва – переконливо доводить, що лісівники Шевченкового краю роблять усе для того, аби збільшувалися площі здорових, високопродуктивних лісів, які б виконували екологічні, економічні, соціальні функції. Вони спростовують хибну думку, яка скалася в суспільстві, що ліси тільки вирубують і не відновлюють їх.

Так, якщо за останні 10 років суцільні рубки провели в лісгоспі на площі близько 1347 га, то посадили ліс на 1626 га, в тому числі, понад 300 га на землях, непридатних для використання в сільському господарстві.

Звенигородському лісгоспу, який наступного року відзначить 90-річчя, є чим пишатися, в ньому ведеться велика робота з лісовідновлення, лісорозведення, охорони та захисту насаджень, раціонального використання лісових ресурсів. Щороку в господарстві вирощують понад 130 га лісових культур, заготовляють понад 7 тонн лісового насіння, плекають близько півтора мільйона стандартних сіянців. Усе це – у шести лісництвах: Вільхівецькому, Катеринопільському, Козачанському, Пехівському, Хлипнівському та Шполянському. Трудівники галузі підприємства сумлінно дбають про розвиток, упорядкованість та продуктивність свого лісового фонду, який розташований на 26 тис. га у Звенигородському, Катеринопільському, Шполянському і частково Тальнівському, Лисянському та Городищенському районах.

Не можуть нас не радувати успіхи молодої зміни: надзвичайно приємно, що в краї зростають і навчаються такі талановиті діти, як Катерина Гончарук та Юлія Морозова зі Шполянської спеціальної школи-інтернату. Вони взяли участь у Всеукраїнському конкурсі на кращий твір на лісову тематику і вийшли переможцями. У своїх роботах дівчата багатогранно розкрили тему лісу, в них відчуваються глибокі знання, душевний підхід до висвітлення життя зеленого друга. Їхні праці гідні високих оцінок. Гадаю, учні й надалі братимуть участь у цьому та інших конкурсах, популяризуватимуть лісівничу справу.

Варто зазначити, що школярі, які здобувають освіту в навчальних закладах у зоні діяльності лісгоспу, вже не вперше посідають призові місця в подібних конкурсах на всеукраїнському, обласному рівнях. Це свідчить про активну, дієву, профорієнтаційну роботу підприємства серед учнівської молоді. Лісгосп всіляко підтримує й підтримуватиме юних, бо він того, яку зміну виховаємо, залежить майбутнє нашої галузі.

Микола ПУГОВИЦЯ, газета “Природа і суспільство”

Черкаське обласне управління
лісового та мисливського господарства